Свободные профсоюзы Днепропетровска

Стаття 359. Поняття колективного трудового спору, конфлікту

1. Колективний трудовий спір - неврегульовані розбіжності, що виникли між сторонами соціального діалогу щодо:

1) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;

2) укладення чи внесення зміни до колективного договору, угоди;

3) відмови роботодавця, організації роботодавців, їх об’єднання, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування врахувати пропозицію представників працівників при прийнятті актів, які містять норми щодо соціально-трудових відносин.

2. Колективний трудовий конфлікт - розбіжності між сторонами соціального діалогу з питань виконання:

1) норм трудового законодавства;

2) колективного договору, угоди або окремих їх положень.

3. Колективний трудовий спір, конфлікт може виникати на локальному, галузевому, територіальному, національному рівнях.

Стаття 360. Сторони колективного трудового спору, конфлікту

1. Сторонами колективного трудового спору, конфлікту є:

на локальному рівні – сторона працівників (окремих категорій працівників) юридичної особи або її структурних підрозділів, суб’єктами якої є первинна профспілкова організація, а в разі її відсутності – вільно обрані представники (представник) працівників; сторона роботодавця, суб’єктами якої є роботодавець та/або уповноважений представник роботодавця;

на територіальному рівні – сторона працівників відповідної адміністративно-територіальної одиниці, суб’єктами якої є профспілки відповідного рівня та їх об’єднання, які діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, та сторона роботодавців, суб’єктами якої є організації роботодавців та їх об’єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

на галузевому рівні – сторона працівників юридичних осіб однієї або декількох галузей (видів економічної діяльності), суб’єктами якої є всеукраїнські профспілки та їх об’єднання, створені за галузевою ознакою в межах певного виду або кількох видів економічної діяльності, та сторона роботодавців, суб’єктами якої є всеукраїнські об’єднання організацій роботодавців, створені за галузевою ознакою в межах певного виду або кількох видів економічної діяльності;

на національному рівні – сторона працівників суб’єктами якої є об’єднання професійних спілок, які мають статус всеукраїнських, та сторона роботодавців, суб’єктами якої є об’єднання організацій роботодавців, які мають статус всеукраїнських.

А) П.1 ст 360 «а в разі її відсутності» перечеркивает возможность «вільно обраним представникам (представникам) працівників» быть стороной спора, если на предприятии есть профсоюз, а если этот профсоюз «желтый», или если на предприятии несколько профсоюзов и больший из них «желтый» (п.2 ст. 361), то наемные работники реально лишаются конституционного права на забастовку

Надо: вместо «а в разі її відсутності» вставить «та/або»

(есть конкретная практика на ОАО «Завод «Днепропресс»

Б) «є організації роботодавців та їх об’єднання» - если работодатель не входит в «організації роботодавців та їх об’єднання», то получается, что территориальные объединения профсоюзов не могут с ним  вступать в переговоры и споры (в принципе – допустимо, но первичкам будет сложно заключать колдоговора)

В) на национальном уровне в соответствии с п.3 ст 359 – должен быть и «орган виконавчої влади» (а на территориальном - орган місцевого самоврядування) для спора по поводу - 3) відмови роботодавця, організації роботодавців, їх об’єднання, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування врахувати пропозицію представників працівників при прийнятті актів, які містять норми щодо соціально-трудових відносин

Г) надо внести положение, которое было в ст 3 ЗУ «О разрешении коллективных трудовых споров (конфликтов)»  :

      Уповноважений найманими працівниками на представництво  орган

є єдиним повноважним представником найманих працівників до моменту

припинення такого спору (конфлікту).с добавлением «по предмету спора»

Стаття 361. Формування вимог працівників, профспілок

1. Вимоги працівників на локальному рівні формуються:

1) шляхом збирання підписів або загальними зборами (конференцією) працівників. При цьому вимоги вважаються схваленими, якщо за них проголосувало більше половини присутніх на зборах (конференціях) або при збиранні підписів підтримало більше половини працівників. Разом із висуненням вимог працівників визначаються орган чи особа, які будуть представляти їх інтереси при вирішенні колективного трудового спору, конфлікту;

2) якщо інтереси працівників представляє виборний орган первинної профспілкової організації - цим органом (при наявності декількох профспілок - їх спільним представницьким органом).

2. На територіальному, галузевому і національному рівнях вимоги працівників формуються відповідними конференціями представників працівників або шляхом збирання підписів, або виборним органом відповідної профспілки (виборними органами відповідних профспілок) або профспілкових об’єднань. Порядок прийняття рішень виборними органами професійних спілок регулюється їх статутами.

3. Вимоги оформлюються протоколом та передаються стороні, якій висунуті вимоги.

Копія вимог, оформлених у письмовій формі, може бути направлена до Національної служби посередництва та примирення. У цьому разі Національна служба посередництва та примирення перевіряє одержання вимог іншою стороною та контролює дотримання строків процедури і розгляду вимог.

Надо: в п.1 ст.361 добавить: «собранные подписи либо часть из них не могут быть отозваны, либо «аннулированы» если подписавшийся уволен или уволился» - практика конфликта на ОАО «Завод «Днепропресс» показывает, что работодатель идет на увольнение части коллектива, а НСПП «закрывает» трудовой конфликт, если в коллективе осталось меньше 1/3 «подписавшихся».

1. Сторона, якій висунуто вимоги, зобов’язана їх розглянути та повідомити іншу сторону протягом трьох робочих днів з дня отримання вимог.

2. Якщо задоволення вимог виходить за межі компетенції сторони, вона зобов’язана надіслати їх, у той самий день власнику або органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які мають право приймати відповідне рішення, з одночасним повідомленням іншої сторони.

3. Загальний строк розгляду вимог і прийняття рішення (з урахуванням часу пересилання) не повинен перевищувати 10 робочих днів з дня одержання цих вимог стороною, якій висунуто вимоги, до моменту одержання представниками працівників повідомлення про прийняте рішення. Рішення про результати розгляду вимог працівників, профспілки оформлюється в письмовій формі та не пізніше наступного робочого дня надсилається іншій стороні разом із соціально-економічним обґрунтуванням та Національній службі посередництва і примирення.

Стаття 363. Момент виникнення колективного трудового спору, конфлікту

1. Колективний трудовий спір, конфлікт виникає з моменту, коли представницький орган (представники) працівників одержав від сторони, якій висунуто вимоги, повідомлення про повну або часткову відмову в задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням сторони колективного трудового спору, конфлікту, або коли строки розгляду вимог, передбачені цим Кодексом, закінчилися і представник працівників не отримав від іншої сторони колективного трудового спору, конфлікту відповіді.

2. У разі виникнення колективного трудового спору стосовно укладення колективного договору чи угоди спір виникає з моменту складення сторонами протоколу розбіжностей.

3. Про виникнення колективного трудового спору, конфлікту представник працівників зобов’язаний письмово повідомити іншу сторону колективного трудового спору, конфлікту та Національну службу посередництва та примирення протягом трьох робочих днів з моменту виникнення колективного трудового спору (конфлікту).

Стаття 364. Примирні процедури

1. Колективний трудовий спір підлягає вирішенню за допомогою примирних процедур:

примирною комісією;

трудовим арбітражем.

За згодою сторін колективного трудового спору в примирних процедурах може брати участь незалежний посередник і Національна служба посередництва і примирення.

2. Колективні трудові конфлікти розглядаються трудовим арбітражем.

3. Жодна із сторін не вправі ухилятися від участі у примирних процедурах.

4. Якщо примирні процедури не сприяли вирішенню колективного трудового спору, конфлікту, за рішенням представницького органу (представників) працівників проводиться попереджувальний страйк тривалістю не більше однієї години, про що представницький орган попереджає роботодавця не пізніш як за один робочий день до його початку.

Стаття 365. Примирна комісія

1. Примирна комісія - орган, що складається із представників сторін і призначений для прийняття рішення щодо вирішення колективного трудового спору.

2. Примирна комісія утворюється з рівної кількості представників сторін колективного трудового спору за ініціативою однієї із сторін: на локальному рівні – протягом двох робочих днів, на галузевому, територіальному чи національному рівнях – протягом трьох робочих днів з дня виникнення спору.

Створення примирної комісії, її кількісний склад та порядок роботи затверджуються спільним рішенням сторін колективного трудового спору.

3. На час ведення переговорів і підготовки рішення примирної комісії її членам надається вільний від роботи час.

Матеріально-технічне забезпечення роботи примирної комісії здійснює сторона колективного трудового спору, якій висунуто вимоги.

Надо: в п.3 ст. 365 написать «на весь час» ведення переговорив, так как на практике «неосвобожденным» предоставляется только время на «непосредственные переговоры»(1-3 часа), а подготовкой им практически некогда заниматься.

Стаття 368. Трудовий арбітраж

1. Трудовий арбітраж - орган, що утворюється за ініціативою однієї із сторін колективного трудового спору із залучених сторонами трудових арбітрів та інших фахівців, експертів і приймає рішення по суті колективного трудового спору, конфлікту. До складу трудового арбітражу не можуть входити представники сторін колективного трудового спору, конфлікту.

2. Трудовий арбітраж утворюється протягом трьох робочих днів:

у разі неприйняття примирною комісією рішення чи невиконання рішення щодо вирішення колективного трудового спору, прийнятого в межах її компетенції;

з моменту виникнення колективного трудового конфлікту.

3. Кількісний і персональний склад трудового арбітражу визначається за згодою сторін колективного трудового спору. За відсутності згоди сторін або ухилення однієї сторони від участі в утворенні трудового арбітражу, члени трудового арбітражу призначаються Національною службою посередництва і примирення із числа трудових арбітрів. Голова трудового арбітражу обирається з числа його членів.

4. Матеріально-технічне забезпечення роботи трудового арбітражу, оплата праці членів трудового арбітражу в розмірі не нижче їх середньомісячної заробітної плати та відшкодування витрат, пов’язаних з їх роботою у трудовому арбітражу, здійснюється Національною службою посередництва і примирення за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на ці цілі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 369. Порядок вирішення колективного трудового спору, конфлікту трудовим арбітражем

1. Колективний трудовий спір, конфлікт розглядається трудовим арбітражем за обов'язкової участі представників сторін, а в разі потреби - представників інших органів та організацій.

2. Трудовий арбітраж повинен прийняти рішення протягом десяти робочих днів з дня його створення. За рішенням більшості членів трудового арбітражу цей строк може бути подовжено на строк до 10 робочих днів.

3. Трудовий арбітраж має право:

вимагати і отримувати необхідні документи та відомості для розгляду колективного трудового спору, конфлікту;

запрошувати на засідання фахівців з предмета спору, конфлікту;

приймати можливі рішення по суті колективного трудового спору, конфлікту.

4. Члени трудового арбітражу не мають права розголошувати відомості, що є державною або комерційною таємницею чи іншою захищеною законом інформацією.

5. Трудовий арбітраж правоможний розглядати спір, якщо на його засіданні присутні не менше двох третин його членів.

6. Рішення трудового арбітражу приймається більшістю голосів його членів, оформлюється протоколом і підписується усіма його членами.

7. Рішення трудового арбітражу про вирішення колективного трудового спору є обов’язковим для виконання, якщо сторони про це попередньо домовилися, крім випадку передбаченого частиною восьмою цієї статті.

8. У разі систематичного ухилення сторони колективного трудового спору від участі в розгляді справи трудовим арбітражем рішення трудового арбітражу приймається на підставі поданих документів.

9. Рішення трудового арбітражу є обов’язковим з питань вирішення колективного трудового конфлікту, а також у випадках, коли проведення страйку заборонено відповідно до статті 377 цього Кодексу.

п.9 ст369 трудовой конфликт – это когда нарушен закон либо уже заключенный договор, е.т. то, что должно быть выполнено и без участия арбитража, т.е., к примеру, если работодатель плевал на закон и на колдоговор, то почему он не плюнет на арбитраж?, а вот «обязательное решение арбитража» будет обязательным и для наемных работников, и если арбитраж примет решение- работодателю выполнить закон, а наемным работникам – не бастовать, то: 1- работодатель как не выполнял так и не выполнит, а 2- наемные работники лишатся конституционного права на забастовку… именно так получилось в трудовом конфликте на ОАО«Завод «Днепропресс»..

Надо: из п.9 ст 369 исключить «з питань вирішення колективного трудового конфлікту, а також»

     Стаття 371. Страйк

1. Страйк - тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) з метою вирішення колективного трудового спору, конфлікту.

Страйк застосовується як крайній засіб, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору, або якщо сторона, якій висунуто вимоги, ухиляється від участі у примирних процедурах чи не виконує домовленостей, досягнутих у ході вирішення колективного трудового спору, конфлікту.

Участь у страйку є добровільною. Ніхто не має права примушувати до участі чи неучасті у страйку.

Обмеження права на страйк можливе лише у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Стаття 372. Оголошення та порядок проведення страйку

1. Рішення про оголошення страйку на локальному рівні приймається представниками працівників або загальними зборами (конференцією) працівників шляхом голосування і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість представників працівників або працівників, присутніх на загальних зборах (конференції). На загальні збори (конференцію) запрошується роботодавець.

Працівники та їх представники до прийняття рішення про оголошення страйку мають право на отримання інформації від Національної служби посередництва і примирення щодо дотримання законодавства під час колективного трудового спору, конфлікту.

2. Рішення щодо оголошення чи неоголошення національного, галузевого або територіального страйку приймаються на національному, галузевому або територіальному рівнях на конференціях (або)  шляхом збору підписів працівників або рішеннями виборних органів відповідних професійних спілок, їх об’єднань та надсилаються відповідним трудовим колективам чи професійним спілкам.

Страйк вважається галузевим чи територіальним, якщо кількість працюючих, які беруть участь у страйку, становить більше третини загальної кількості працюючих відповідної галузі чи території.

3. Працівники самостійно приймають рішення про участь чи неучасть у страйку.

4. Рішення про оголошення страйку оформлюється протоколом.

5. У рішенні про оголошення страйку зазначається:

перелік розбіжностей між сторонами колективного трудового спору, що стало підставою для оголошення страйку;

дата і час початку страйку;

найменування органу (визначення особи), що здійснюватиме керівництво страйком і його склад;

пропозиції щодо виконання мінімуму необхідних робіт.

6. Роботодавець, місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування і орган (особа), що очолює страйк, зобов'язані вжити необхідних заходів до забезпечення під час страйку життєздатності юридичної особи, збереження майна, додержання законності та громадського порядку, недопущення загрози життю і здоров'ю людей, довкіллю.

Перелік мінімуму необхідних робіт, пов’язаних із забезпеченням життєдіяльності юридичної особи та з безпекою людей, забезпеченням їх здоров’я і життєво важливих інтересів суспільства, визначається органом (особою), що очолює страйк, спільно із роботодавцем і відповідним органом виконавчої влади і органом місцевого самоврядування за участю Національної служби посередництва і примирення не пізніш як за 5 робочих днів до проведення страйку.

У разі недосягнення згоди щодо мінімуму необхідних робіт чи послуг він встановлюється місцевими органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування за участю Національної служби посередництва і примирення.

7. Орган (особа), що очолює страйк, зобов'язаний письмово попередити роботодавця про початок страйку не пізніш як за три робочі дні, а в разі прийняття рішення про страйк на безперервно діючому виробництві - за 7 робочих днів.

Стаття 375. Визнання страйку незаконним

1. Страйк визнається судом незаконним, якщо його:

оголошено з вимогами про зміну конституційного ладу, державних кордонів або адміністративно-територіального устрою України, а також з вимогами, що порушують права людини;

оголошено без додержання правил висування вимог і проведення примирних процедур;

оголошено та/або проведено під час здійснення примирних процедур, передбачених цим Кодексом;

розпочато з порушенням вимог про оголошення страйку;

розпочато в період введення воєнного стану;

проводять працівники, яким право на страйк заборонено Конституцією та законами України.

Незаконними визнаються страйки:

      а) оголошені  з  вимогами  про  зміну  конституційного  ладу,

державних  кордонів  та   адміністративно-територіального   устрою

України, а також з вимогами, що порушують права людини;

     б) оголошені   без   додержання    найманими    працівниками,

профспілкою,   об'єднанням   профспілок   чи  уповноваженими  ними

органами положень статей 2,  4,  6,  частин першої і п'ятої статті

12, частин першої, третьої і шостої статті 19 цього Закону;

     в) розпочаті    з    порушенням    найманими    працівниками,

профспілкою,   об'єднанням   профспілок   чи  уповноваженими  ними

органами вимог статті 20, частин другої та третьої статті 24 цього

Закону;

     г) які  оголошені  та/або  проводяться  під  час   здійснення

примирних процедур, передбачених цим Законом.

Стаття 376. Порядок визнання страйку незаконним

1. Заява роботодавця про визнання страйку незаконним розглядається в судовому порядку.

Справа за такою заявою повинна бути розглянута судом, включаючи строки підготовки справи до судового розгляду, не пізніше як протягом семи робочих днів.

2. Рішення суду про визнання страйку незаконним зобов'язує учасників страйку прийняти рішення про припинення оголошеного страйку, а працівників - розпочати роботу не пізніше дня наступного за днем вручення копії рішення суду органу (особі), що очолює страйк.

Оскарження рішення про визнання страйку незаконним не призупиняє виконання рішення суду. У разі скасування рішення суду про визнання страйку незаконним страйк може бути продовжено без додержання примирних процедур, встановлених цим Кодексом.

Стаття 377. Заборона проведення страйку

1. Забороняється проведення страйку, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров'ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків, про що роботодавець повідомляє представників працівників на загальних зборах (конференції), на яких вирішується питання про оголошення страйку.

Перелік виробництв і робіт, припинення роботи на яких створює умови, визначенні цією статтею, розробляється Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими профспілками, їх об’єднаннями та всеукраїнськими організаціями роботодавців, їх об’єднаннями, що є сторонами генеральної угоди та затверджується законом.

2. Заборона здійснення права на страйк встановлюється виключно законом.

3. У разі введення надзвичайного стану може бути заборонено проведення страйків на строк його введення.

У разі введення воєнного стану проведення страйків забороняється до дня його скасування.

Стаття 378. Вирішення трудового спору у випадках заборони проведення страйку

1. У випадках, передбачених статтею 377 цього Кодексу, будь-яка сторона колективного трудового спору може звернутися із заявою про вирішення колективного трудового спору до суду.

Стаття 382. Відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страйком

1. Матеріальна шкода, заподіяна роботодавцю страйком, який було визнано судом незаконним, відшкодовується органом (особою), що очолює страйк, у визначеному судом розмірі.

2. Матеріальна шкода, заподіяна внаслідок страйку іншим юридичним чи фізичним особам, відшкодовується за рішенням суду згідно із законом.

3. Роботодавець, який порушив трудове законодавство, внаслідок чого склалися умови для страйку, і страйк закінчився повним чи частковим задоволенням вимог працівників, компенсує збитки учасникам страйку в розмірі, визначеному судом.