Відповідь на це питання дав голова Вільної профспілки медичних працівників України Олег Панасенко у матеріалі «Мовчання ягнят чи голос волаючого у пустелі?», опублікованому у газеті «Ваше здоров’я».
«Чому мовчать медичні працівники? Та тому, що система не залишила їм іншого вибору, перетворивши на підневільних рабів. З одного боку, вона змушує їх працювати за мізерну, принизливу зарплатню, таким чином підштовхуючи до пошуку альтернативних методів виживання і тим самим «взявши на гачок». Лікар намагається «не висовуватися» зайвий раз, бо знає: якщо він знайде недолік у роботі керівництва, а ще, чого доброго, задумає поскаржитися чи внести пропозицію як поліпшити роботу, у нього тут же знайдуть «грішки» і в такий спосіб можна позбутися й тієї мізерної зарплати, на яку він утримує родину. Тож лікарі бояться виявляти ініціативу, начебто погоджуючись із тим, що діється у галузі, хоча насправді їх це аж ніяк не влаштовує. Терпінню лікарів настав край. І боятися не потрібно, бо буде дедалі гірше.
З іншого боку, влада спекулює клятвою Гіппократа, за якою лікар не може залишити напризволяще хворого й піти «на барикади», хоча існують інші методи спротиву медичної спільноти — «сидячий страйк» тощо. Але знову ж таки, лікарі бояться використати і такий засіб впливу, оскільки розуміють, що завтра їм про це «нагадають». Та коли медичних працівників доведуть до відчаю, їм нічого буде втрачати і вони захищатимуть свої права всіма доступними способами. Майдан — тому підтвердження. Не можна постійно говорити, що «чують кожного» і при цьому ігнорувати інтереси людей. Вільна профспілка медичних працівників України неодноразово подавала свої пропозиції і щодо необхідності відміни «експерименту» в пілотних регіонах, і щодо його поглибленого аналізу, і щодо соціального захисту медпрацівників та інших важливих питань. Але більшість із них залишилися «непоміченими». Доводилося знову і знову повертатися на старт, залучати до співпраці небайдужих народних депутатів, громадських активістів і в деяких питаннях нам вдалося досягти певних зрушень. Так, це довгий і нелегкий шлях, іноді на ньому можна опинитися жертвою, але іншого шляху до кращого життя ніхто не запропонує. Щоб перемогти з найменшими втратами, лікарям потрібно об’єднуватися».